Популярне

Антон Санченко: Якби я не писав про море, то танцював би про Інтернет

 До вашої уваги коротка бесіда з Антоном Санченком — книговидавцем і письменником -мариністом.

 Як виникла ідея Електрокниги?

«Електрокнига» виникла сама, без ідеї, явочним порядком. В 2010 році мені потрібно було щось вказати у вихідних даних електронної книжки «Нариси бурси», яка писалася на замовлення видавництва, але поки я її писав, видавництво встигло збанкрутувати. Проте, рукопис мені повернули вже відредагованим. Просто викласти в інтернетах відредагований рукопис було шкода, там все рівно ніхто цього не оцінить, тож я запросив до співпраці сумського дизайнера Дмитра Растворцева і вийшла книжка, стилізована під випускний альбом курсанта мореходки. В 2010 році цього виявилося достатнім, щоб книжка набула популярності і на неї звернули увагу одразу кілька видавництв. В 2011 вона вийшла на папері у видавництві «Темпора». Потім було ще кілька вдалих спроб випуску електронних книжок, які торували шлях паперовому виданню, зокрема – переклад американського автора Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», який вийшов друком у видавництві К.І.С. тощо. Ми трохи розібралися, як взаємодіють електронні та паперові книжки, якщо розповсюджувати їх паралельно. І потім вже нічого не залишалося, як зареєструвати видавництво і продовжити цим займатися і не на своїх книжках.

Хто може стати автором Електрокниги?

По-перше, україномовні автори. Ми, звичайно, не зарікаємося, можуть трапитися і російськомовні автори з України, не видати яких – злочин перед українською культурою, але витримувати конкуренцію з російськими імпортними книжками російськомовним авторам звідси надзвичайно важко. Навіть привернути до себе увагу критиків майже неможливо, не кажучи вже про читачів. З українськими книжками такого не відбувається, тут все більш-менш зрозуміло.

По-друге, як завжди, — талановитий автор. Я зазвичай ще жартую, що дівчата повинні бути страшенно гарні, а хлопці — володіти кунг-фу. Але це саме жарт. Ще дуже хотілося б, щоб автори вишукували оригінальні теми й жанри. В українській літературі – непочатий край роботи. Про те ще ніхто не писав, цей жанр ніхто не розвиває тощо. Прикро, коли молоді автори вперто товчуться на витоптаному попередниками клапті землі, коли навколо – цілина.

По-третє, книжок автор повинен хотіти більше, ніж гонорарів. Ми платимо роялті, все чесно, але реалії такі, що це, швидше, символічно, оскільки електронні книжки ми запускаємо у вільний обіг, а за них в нас традиційно майже не платять. Цій вимозі, як правило, відповідають молоді автори. Це не значить – початківці. На щастя в нас вже є молоді автори з півдесятком книжок, для яких ця публікація – лише питання творчого зростання, треба це видати і йти далі. Десь так.

Хотів написати ще, що це мають бути прозові книжки, збірки оповідань чи повісті обсягом від 5 до максимум 9 авторських аркушів, але вже виявилося, що це не догма. Одному поету, Івану Кулінському, вже вдалося переконати нас видати свою збірку «Автобіографія», і нам на його прикладі стало зрозуміло, що саме робити з поезією, прибутків від якої вже геть марно очікувати. А великий за обсягом роман Яни Дубинянської «Гаугразький бранець» нам просто довелося поділити на два томи, структура цієї антиутопії це дозволяла.

Нам хотілось би підтримувати гендерний баланс. Коли наді мною почали сміятися друзі, що я видаю тільки дівчат, а хлопцям краще звертатися до Ірини Вікирчак з «Меридіан Черновіц», ми вирішили, що зараз відкривається смуга чоловічої прози. Для почину вже видали альтернативну історію «Східний вал» Максима Січеславця, дніпропетровського автора. Готуються до друку ще кілька «пацанських» книжок. Для балансу.

Думаю, статистика Електрокниги могла б стати цікавим матеріалом для літетаруторознавців, соціологів, психологів. Чи ви шукали якісь кореляції між кількістю скачувань і оплат? Наскільки він відрізняється для різних авторів?

Ну, щоб шукати якусь відчутну різницю між авторами (зам ежами похибки) в нас ще мало статистики. Книжки в нас розповсюджуються умовно-безкоштовно, тобто з оплатою постфактум, як це "заумно" називають маркетологи. За такого режиму оплачує книжку приблизно кожен сотий з тих, хто її скачав. І співвідношення таке доволі стале, не залежить від особистості автора та якості його текстів. Не впливають також зручність чи незручність запропонованих систем оплати. Кожен сотий, і крапка. 

Нам кажуть, от якби передоплата, та ще й захист якийсь, але в умовах сусідства з піратськими сайтами це неможливо. Майже всі електронні книжки, які ми виставляємо на майданчиках легального контенту, обов’язково потім зв’являються на піратських ресурсах. Тому ми вирішили не боротися, а очолити, як в тій приказці: викладаємо книжки у вільний доступ самі.

Оплата електронної книжки в нас ще й досі – акт доброї волі читача щодо вподобаного автора, яким чином книжку не захищай. Тож видавництву просто треба шукати добрих авторів.

 

Ви вже згадували про нову книгу Яни Дубинянської «Гаугразький бранець»? Поширення книги на умовах, що перший том можна завантажити безкоштовно, а другий — замовити листом в авторки, є наразі новинко.  Чи має такий підхід перспективу?

Про перспективу казати ще рано, підхід нам здається життєздатним. Принаймні, наші читачі вже не можуть задля відмазки себе перед собою (бо перед нами виправдовуватися нічого, ми вже видаємо чи не десяту книжку й відмазки вже давно класифікували, нових щось ніхто вигадати не може) отож один з аргументів, яким виправдовують небажання платити за електронні книжки звучить так:

- Я охоче сплатив би авторові, але не хочу, щоб наживалися ненажери-видавці.

Тож, ось тобі авторка, ось номер її банківської картки – плати. Або вигадуй наступну відмазку. Це теж треба було комусь перевірити. На жаль, поки ми все одно залишилися в отих зачаклованих – один з сотні.

Автура стала місцем зустрічі авторів, книгарень і читачів. А що за колектив займається її створенням? 

 

Два чоловіки. Я і мій товариш-програміст.

Як ви бачите майбутнє українського книговидання?

Як мережу невеличких видавництв друку на замовлення в кожному культурному місті, які обмінюються не книжками, а макетами книжок, тобто кожне видавництво має доступ, умовно кажучи, до всієї сучасної української літератури. Читач приходить, каже «Хочу Забужко», і, поки він п’є каву, скажімо, сервер херсонського видавництва зв’язується з сервером чернівецького видавництва, яке має права на Забужко, друкує з макету одну копію, миттєво розраховується через систему електронних платежів, і поки читач допив свою каву, щойнонадрукована Забужко вже чекає його на касі. Все. Тут є багато але, але ж помріяти можна. До речі, підозрюю, що основні прибутки цих видавців і тоді будуть від кави☺

Як у своєму бурхливому житті встигаєте писати? 

Життя в мене не бурхливе, 12-16 годин втикаю в екран, але писати я якраз не встигаю. Добре, що трапляються свята, я їду з ноутом на багаті села, поза зону досяжності, і швиденько дописую повість для хлопчиків середнього шкільного віку, яку в Києві мучив півтора роки. Іноді влаштовую собі такі «свята» сам, не за календарем.

В "Самовчителі графомана" ви серед іншого згадуєте про перехід від російської мови письма до української. Розкажіть, все-таки наскільки мова визначає написане.

Ну про це професор Потебня писав у 19 столітті. Кожна мова інакше організовує довколишній світ. В ескімосів півтора десятка слів на позначення снігу, в нас одне (не завірюха-хурделиця-буран-поземка, а саме сніг в різних агрегатних своїх проявах, для них це важливо). В якійсь конголезькій мові 7 слів на позначення зеленого, для них це важливо. Чеська мова не розірзняє тюльку і кильку. Для них це не важливо. Тому повість про чорноморcьких рибалок краще писати українською. Поки я намагався писати про тих же рибалок російською, в тексти потрапляло забагато незрозумілих суходільним людям морських термінів і сленгу. Я сам вже іноді читаю і не розумію, що ж я там понаписував. Українська ж примусила мене усі ці флотські історії переповідати простими словами. І читачі одразу знайшлися. Передбачити таке було неможливо, бо здавалося, що мусило бути навпаки.

Порівняно недавно ви долучилися до перекладу книги американського мореплавця Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці». Як вплинув досвід перекладача на те, що ви пишете зараз? І наскільки особистіть перекладача впливає на вибір твору для перекладу?

Досвід перекладача вплинув на те, що я переклав ще одну книжку «Принц Енріке Мореплавець» Раймонда Бізлі. Вона теж має вийти друком невдовзі. Навіть і не знаю, чи вплинула моя особистість на вибір цього твору, на вибір видавця – мабуть що так, бо я дуже нахвалював. Годна книга, яка зіграла певну роль у моєму житті.

Якби ви не писали про що б Ви писали?

Танцював би про інтернет.

Запитувала

Ліна Сват
Всі статті автора

Інтерв’ю

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією