Популярне

Цирк на дроті від гаранта, або Чи можна достукатися в закриті двері?

У якій країні ми живемо, Боже? Хіба заслуговуємо такого? Це, мабуть, перше, що мимоволі відчулося десь так на сьомій хвилині перегляду документального фільму-альманаху «Відкритий доступ». Наче і оту пресловуту демократію маємо, і мрії про «вільну-сильну-багату» Україну, і навіть «пАкращення» вже є. Але люди як жили не по-людськи, так і продовжують химерно виживати, вишукуючи рятувальну соломинку.

Президент – цар з шикарним палацом у Межигір’ї , народ – пусте, далеке і незбагнене поняття для тих, хто ледь не на колінах просив прийти і проголосувати за власну кандидатуру. Глава держави – мило і дуже потішно водить вподобаних журналістів своїм президентським обійстям, а воїн-інтернаціоналіст з Харківщини вже більше двадцяти років чекає на власне обіцяне житло, якось перебиваючись у помешканні, яке навіть хатою важко назвати.

 

Знайомо? Звично? Всі ми знаємо цю правду. Нікого не здивуєш сьогодні ні Межигірським особняком Януковича, ні його персональним гвинтокрилом, ні сином-багатієм. Однак не всі наважуються сказати про це на всю країну, ще раз у режимі загальної доступності показати наше життя.  Фільм-альманах «Відкритий доступ» - своєрідний підсумок обіцянкам чергової української влади, а водночас ще й відповідь тим, хто обіцяв дати нам доступ до того, що раніше вважалося  закритою інформацією.

 

Фото Дмитра Забаштанського і журналу "Корреспондент"

 

Отож, Україною промайнула хвиля «Відкритого доступу» - так можна сказати про вражаючий документальний фільм, презентований трішки більше місяця тому в Києві в рамках міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Після столиці фільм помандрував Україною – Івано-Франківськ, Львів, Харків… Нашумів у Одесі, де з перешкодами таки вийшов на великий екран. А минулої п’ятниці стрічку «Відкритий доступ» привезли до Тернополя.  

 

Цей незвичний кіноальманах складається з п’яти новел про життя кількох простих українців і одного зовсім не простого. Перша новела присвячена якраз отому «непростому». Сюжет про те, як журналіст інтернет-видання «Українська правда» Сергій Лещенко намагається довідатися про президентську резиденцію у Межигір’ї. Для цього Лещенко не нехтує всіма можливими способами – він пише різноманітні запити, на які, як логічно можна подумати, мав би отримати якнайповнішу відповідь згідно до закону  «Про доступ до публічної інформації». Не важко здогадатися, що всі спроби журналіста йдуть коту під хвіст – бо ж, як відомо, на президентів у нашій країні закон не розповсюджується.

 

Смішно дивитися, як найповажніший українець – ПРЕЗИДЕНТ, з серйозним обличчям, що трішки скорчила гримаса милої усмішки, розповідає про свій «малесенький будиночок» і невеличкий басейн, довжиною всього у 5 км. Ось такий от розмах у нашого гаранта!

 

Наступна новела «Афганець» розповідає про життя воїна-інтернаціоналіста Геннадія Торкаченка, який в супереч тому ж таки закону не може дізнатися, скільки ж іще часу має чекати на омріяне житло. Замість відповіді, хто стоїть у черзі перед ним, Геннадію вперто надсилають повідомлення, що його черга ще не надійшла.

 

 

«Школа» - ще одна новела кіноальманаху. В ній, як не дивно, не чути, як дзвенить шкільний дзвінок – бо й багатьох шкіл  уже нема. І дарма, що залишилися учні, які бажають мати свою школу, дарма, що люди протестують, пишуть заяви, навіть виграють у судових тяганинах щодо відновлення роботи школи – на 1 вересня двері сільських навчальних закладів закриті.

 

 

 

Сюжет про кандидата фізико-математичних наук, доцента Національного авіаційного університету Олександра Глухова. «Дім з химерами» - так неспроста називається новела.  Чоловік відмовляється виселятися з будинку в центрі Києва, який місцева влада надумала продавати. Олександр Глухов невтомно бореться за власні права – і отримує перемоги в тій боротьбі. Щоправда, лише на папері…

 

 

 

Остання новела, мабуть, найбільш оптимістична серед усіх, «У кутку» розповідає про мешканців села Панасівка, що на Полтавщині. До цього віддаленого краю вже п’ять років не доїжджає громадський транспорт. У відповідь на численні інформаційні запити Зої Шульги, мешканки цього села, врешті таки повертають до Панасівки рейсовий автобус.

 

 

Що іще можна сказати про фільм «Відкритий доступ»? Та, певно, більш нічого. Лише хочеться додати, що фільм цей і фільмом важко назвати – це життя. І дуже прикро, що життя не якоїсь далекої заморської чи «загірянської» країни. Це наше життя. Саме розуміння цього змушує дивитися на  всіх реальних героїв кіноальманаху з внутрішнім напруженням, бо в кожному з них можна впізнати себе.

 

Ми маємо право на відкритий доступ до інформації – теоретично ми маємо шанс на успіх добитися кращого життя. Лише б мати більше ініціатив і менше байдужості до того, що з нами відбувається. Тоді й  Межигір’я не було б для нас таким космічним, і президент не був би царем.

До слова, вже незабаром фільм "Відкритий доступ" розмістять в мережі Інтренет - тоді фільм і справді стене доступним для усіх. 

Кадри з фільму "Відкритий доступ" з сайту osvita.mediasapiens.ua

Аллочка Сердюк
Всі статті автора

Колонка

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією