Популярне

Олександр Марченко: Надія – є. І живе вона зараз тільки в сім’ї…

Він шукає свободу в творчості, вже багато років живе на дві країни – Італію та Україну, пише вірші та не любить носити шаровари. Про українську еміграцію в Італії,  можливості для талановитих українців на Батьківщині та особисті переживання людини, яка побачила Україну і зовні, і зсередини, розмовляємо з відомим поетом, музикантом, бардом та виконавцем власних пісень Олександром Марченком.

 

 

 

 Олександре, Ваше життя можна розділити на «до Італії» і «після Італії». Чи погоджуєтесь з таким твердженням і чи справді все кардинально змінилося після виїзду за кордон?

 Напевно, у будь-якої людини змінюється життя, коли вона на тривалий час міняє місце проживання. Спеціально не  кажу «емігрує», бо в мене і в моєї сімї  ніколи не було наміру поїхати за кордон на завжди. Вперше виїхав з України на заробітки я  в такому віці, коли в житті вже починає щось потрохи складатися.

До виїзду в Італію я працював і в Києві  як лектор-музикознавець у філармонії, був керівником студії авторської пісні в Київському національному університеті ім. Шевченка, і у Львові доводилося працювати, і в Тернополі, звісно. В нашому місті авторська пісня була менш розповсюджена і любителів її було менше. Але все одно були люди, яких це цікавило, тому й у Тернополі ми проводили невеличкі виступи в тісному колі – так звані квартирні концерти.

 

 Що ж все-таки спонукало залишити Україну?

 Моя дружина поїхала першою у 1998 році, я – через рік. Загалом все було досить звичайно, тобто, як у всіх. Схема класична - почалися зміни в країні, стабільності не було,  безгрошівя, не стало роботи. Я знав, що в тій Італії більше жіноча робота потрібна, аніж чоловіча. Але все одно поїхав, хоч не був певен, чим я там буду займатися.

 

 Ви з власного досвіду знаєте, що відчуває людина, яка опиняється в чужій країні серед чужих людей. Як це?

 Є речі, які можна зрозуміти тільки тоді, коли сам їх відчуєш. До цих речей я би відніс такі: по-перше, народження жінкою дитини – чоловік цього ніколи не зрозуміє. Він може любити жінку і дитину, але відчути до кінця переживання жінки він не зможе.

По-друге,  вікові кордони, тобто, при всій повазі і любові до своїх дідусів чи бабусь, ми не зможемо осягнути їхньої мудрості. Старий дід, який працював все життя в колгоспі все одно знає більше  за молодого чоловіка, навіть якщо той вже доктор наук. 

І, по-третє, війна – як би не розповідала людина, яка пройшла війну, про весь той жах,  все одно всього не передасть. Не тому, що цензура є, не тому, що не хоче – не зуміємо ми цього зрозуміти. І от закордон одна з таких речей, які потрібно відчути.

 

 А що можете сказати про наших людей за кордоном, зокрема в Італії, де Вам доводилося бути багато років.

 Українці в Італії – це здебільшого жінки середнього віку. В них є вже діти, в когось і внуки. І от вони залишають сімї, чоловіків і їдуть. Це споріднює. Але насправді дуже багато залежить від конкретної людини. Наприклад, наші жінки чомусь часто дуже погано говорять італійською - все в неозначених формах дієслова. І не тому, що вони нерозумні, адже як нація  ми, в принципі, одна з найрозвиненіших, як стверджують багато іноземців . Є люди дуже здібні до мови, є менш здібні, але коректно на «кухонному» рівні мови може говорити кожен, звісно, якщо є бажання. Чомусь я часто зустрічав, що того бажання не було.

Ще мене дуже дивує, коли наші люди  шукають способи собі ж роз’ятрювати рани душевні. Був свідком, як в Італії жінки замість того, щоб розрадити одна одну,  ще більше жалів наганяли своїми проблемами. Це  така наша загальнонаціональна характеристика. Може тому, що в нас  90 % пісень на «Ой» починаються.

 

 

 

 Що розчарувало в Італії найбільше?

 Дуже прикро і образливо було порівнювати у Неаполі Товариство російської мови  і аналогічне українське  товариство, які знаходяться поряд. Якось російське товариство запросило мене зробити програму про російський романс – вони зібрали публіку, випустили буклет маленький… А от з української сторони - жодних пропозицій. Хоч я без проблем міг би підготувати і програму українських пісень.  Окрім цього в російському товаристві є дуже багато книжок, дарма, що більшість радянських. В українському ж нема нічого  - стіл, бюст Шевченка в кутку і на всю стіну прапор висить. Жодної книжки – чи, може, в нас книжок нема? Чи письменників нема? Хіба це залежить від цензури чи політики?

 

 Часто Україну називають  «холодним краєм», де немає достатніх можливостей для людей. Чи є для Вас Батьківщина такою ж «холодною» ?

 Ні. Звичайно, кожна людина має потребу в теплі. Якби я повертався додому з Італії і тут  постійно було  «холодно», то чого б я сюди їхав? Хоча  справа навіть  не в мені і не в окремо взятому явищі - маленькому чи великому, а справа у відношенні людей і в самій нашій країні. Для того, хто хоче виразитися якомога щиріше, а не просто в черговий раз повторити вже сказане – тепла таки не вистачає в Україні.

 

 Як Ви можете визначити для себе поняття власного патріотизму?

 Мій патріотизм – це коли через два дні відсутності в рідному місті, в рідній країні, тягне додому. Колись я дуже довго мріяв відвідати місто Санкт-Петербург. А коли таки потрапив туди і  мав можливість побачити те, про що багато читав, чомусь дуже захотілося хоч на пів годинки додому. Зрештою навіть зараз, коли і я, і дружина вже маємо «пермессо ді соджорно» (дозвіл на перебування в країні) – до Італії не поспішаємо, поки не змусить фінансова нестача.

 

 Знаємо історію про те, як італієць підійшов до Вас під час гри біля фунікулера і зі слізьми на очах порадив замість великої кар’єри обрати свободу. Що для Вас означає ця свобода?

 В кожної людини є певні моменти, які приємно згадувати  я називаю їх зірковими. Саме це і був один з найзірковіших моментів мого життя. Для мене у цій подіє є  певний момент інтиму. 

Часто складається так, що для того, аби  залишитися собою, зберегти для себе своє «Я», потрібно відмовитися від багато чого іншого. З цим пов’язане поняття, до якого я дуже неприхильно ставлюся – «формат-неформат». Щоб потрапити на більші чи менші сцени треба бути «у форматі». Але багато талановитих людей чомусь зараз підпадають під отой «не формат».  Проте,  щоб  у голосі залишалося тремтіння, яке  власне і впливає на слухачів, треба берегти свою оригінальність. Звісно, при такому підході не просто виживати, але саме це і є свободою.

 

 У Неаполі виконували лише неаполітанські, італійські пісні?

 Ні, коли я вже став трохи більш, так би мовити, знаним, мене запрошували на різні концерти. Навіть на столітньому ювілеї відомої пісні «Torna a Surriento» у 2002 році виступав. Якось на одному з концертів мене попросили виконати щось українське – я й заспівав романс Кос-Анатольського на вірші Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня». Коли я усно переклав  текст – італійці були здивовані глибокою поезією.

 

  Що особливо любите виконувати?

 Я намагаюся не виконувати того, що для  мене самого нічого  не означає. Тому якщо ви прийдете на програму старого російського романсу чи українських пісень, можете бути певні - мені подобаються ці пісні. Якщо я співаю французький шансон – я люблю ці тексти, я люблю цю поезію. Люблю українську пісню, хоч не подобається носити шаровари і голосно кричати про свій патріотизм.

 

 Чим зараз займаєтесь в Україні?

 Зараз виступаю для людей в Тернополі   на вихідних у «Ковчезі», а в п’ятницю у «Шинку». Інколи виїжджаю в інші міста, коли запрошують як автора чи виконавця. У «Ковчезі», за ініціативи пана Михайла Гросуляка, крім кабаре, хочемо запропонувати публіці й романси, й інші пісні, які мають зміст, яких у нас не бракує, але які зараз рідко можна почути. Можливо, пізніше, коли публіка буде трошки «згуртованішою», ми  зможемо робити тематичні вечори.

 

 І на останок, в чому криється надія для людини?

Я думаю, що надія  у сімї. Особисто я покладаю дуже багато на жінку – через те, що вона м’якша, через те, що вона інше створіння, ніж чоловік і може більше відчувати й розуміти на інтуїтивному рівні. Саме жінка і робить сімю – а тільки в сімї, як на мене, зараз і може відбутися те, що є  по-справжньому справжнім.

 Відео з сайту www.youtube.com

 Фото з сайту www.marchenko.te.ua

 

Аллочка Сердюк
Всі статті автора

Інтерв’ю

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.

система комментування CACKLE

Вибір редакції

Жов
16
Коли тернопільські абітурієнти здаватимуть пробне ЗНО-2020?

Абітурієнтам Тернопільщини, які здаватимуть ЗНО у наступному році повідомили про дати пробного зовнішнього незалежного оцінювання-2020. Інформацію офіційно підтвердили в Українському центрі оцінювання якості освіти.

Реклама
Загрузка...
Загрузка...
Афіша фільмів на KINOafisha.ua

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією