Популярне

Михайло Гросуляк: Життя - це велосипед: щоб не впасти - треба рухатися

Інтернет-видання "Бізнес-область" продовжує публікувати серію інтерв’ю з успішними людьми нашої області. Сьогодні козирі ресторанного бізнесу розкриє для наших читачів відомий ресторатор, засновник мережі закладів громадського харчування «Самогонна ресторація» Михайло Гросуляк.

- З чого розпочинався Ваш власний бізнес?

Ми завжди прагнули добре годувати людей. Але за радянських часів, як правило, це робили погано. Коли я був у Європі (не пригадую, в якому році), то побачив разючі контрасти. Я зрозумів, що до громадського харчування можна підійти творчо і з любов’ю. А можна банально, як це робили в «казенних» столових за «совдепівських» часів. Чому тоді ресторани називали «кабаками»? Та бо це було таке «кабачне» розгульне життя. Сьогодні я вважаю свої заклади як висококультурні, такі, які піднімають рівень моралі. Звичайно, в житті бувало по-різному, доводилося займатися і «чорною» спекуляцією. Їздив у Туреччину, Польщу. До того працював інженером в технічному управлінні, але спостерігав за роботою закладів громадського харчування. Це стало поштовхом до створення власної мережі закладів харчування. У 1987 році я покинув державну роботу, наче відчував близький розпад Радянського Союзу, пішов на свій хліб… А накопичивши стартовий капітал, ми з сім’єю вирішили зупинитися на тому, щоб добре годувати людей.

- Чому назва мережі закладів «Самогонна ресторація»?

Пригадую, якось був на концерті Андруховича. Мені дуже сподобався графін самогону, такої сивухи, затканий качаном, який стояв на столі біля нього. Тоді ми ще не мали назви сімейної корпорації, яку складаємо ми з дружиною і троє дітей. Логотипом мережі є рука на долоні якої серце – це символ того, що ми робимо своїми руками з любов’ю до людей. П’ять пальців символізують 5 членів нашої сім’ї. Нам хотілося провокації, в нас всі провокуючі інтер’єри, екстер’єри, назви страв. Слово «самогон» для мене означає продукт, зроблений з великою любов’ю і своїми руками. В наших закладах ми і керуємося таким принципом.

- Сьогодні автомобіль вважається візиткою будь-якого бізнесмена. Чому Ви пересіли на велосипед?

Я цей етап пережив спокійно. Звичайно, в мене були дорогі машини, але я дякую Богові, що від них звільнився. З іншого боку, людина, яка багато часу проводить в закритому просторі, може захворіти клаустрофобією. Та й границя робиться із зовнішнім світом, насамперед природою. Я виріс у селі і відгороджувати себе від того, як птичка співає, як дерево росте чи як вода дзюрчить, не варто. Тернопіль – місто досить добре влаштоване для життя і для пересування на велосипеді. Мені сподобалася така думка: життя – це велосипед, щоб не впасти, треба рухатися. Це є кредо мого життя. Та й спостерігати за природою добре на велосипеді. Думаю, дихати було б краще, якби всі тернополяни пересіли на велосипеди. Звичайно, я користуюся автомобілем, але це в крайньому разі.

- Яка кухня переважає в мережі ресторанів?

Кухня у нас різнопланова, але перевагу надаємо Галицькій. Ми вишукуємо стародавні рецепти, але не з інтернету. За часів СРСР було випущено чимало кулінарних книжок, бо тоді була проста їжа. І вона, на мій погляд, є найкраща. Зараз настільки використовують спеції, смакові добавки, що людство просто втрачає смаки. Тому ми повертаємося до приготування органічної їжі. Наприклад, у меню ресторану «Ковчег» є позначки «Органіка» та «Карпатська спадщина» – заготовки, зроблені в Карпатах. Загалом, стараємося охопити всі національні кухні. Також готуємо їжу на відкритому вогні. Потрібно готувати з любов’ю. Жінка не зварить смачний борщ, якщо вона в поганому настрої. Тому зазвичай ми закінчуємо наради чимось добрим – анекдотом, жартом, щоб люди в гарному гуморі приступали до праці.

- В чому секрет вашого успіху як бізнесмена?

Напевно, в працездатності. Мене «коробить» від того, що багато людей скаржаться на погану політичну ситуацію. Моя теща, вже покійна, яка пережила Голодомор, часто говорила: «Так, як зараз добре в Україні ще ніколи не було». Люди зараз гарно вдягнені, ситі. Тут треба просто засукати рукави і працювати, а менше нарікати. Президент, який би він не був, навіть золотий, не змінить наше життя. Коли у мене закінчується один проект, в мене появляється ще десять, і я не боюся, що вони мене виведуть із зони комфорту.

- Сьогодні багато хто вважає козацький чуб пережитком минулого. Як ставляться до Вашої стрижки Ваші рідні, знайомі?

Мене шанують. Правда, дружина спочатку трохи скептично відносилася до цього. Я не козак і не відношу себе до козаків. Але мій батько мав такого чуба, і в один момент я зрозумів, що хочу наслідувати батька. Згодом це стало брендом мого ресторану. Ця стрижка у мене десь 3 роки. Але це не так легко в моєму віці відпустити такого чуба! (сміється) Я горджуся тим, що біг-борд, який має бути на Буковелі, з моїм «фейсом» і чубом. І це 100% найуспішніший біг-борд. Ми написали "Найкраще, бо українське!". Своєю стрижкою я підтверджую тезу, що українці найкращі. Уявіть, якби 50% чоловіків відпустили чуби. Це лицарський підхід до свого життя. Я вважаю, що людина з такою зачіскою віддає шану своїм предкам, які були героями. Людина з чубом ніколи не дозволить нетолерантне відношення до жінки чи до дитини. А з іншого боку, ти стаєш показовою людиною, бо з чубом ти ніде не сховаєшся. Я недавно був в Москві, жінка сказала: «Тебе заб’ють там». Але зі мною фотографувалися і досить добре сприйняли.

- Цього року Ви були лауреатом премії імені В. Лучаковського "Кращі в Тернополі". Що для Вас означає ця відзнака?

Мені приємно, що мою скромну працю відзначила мерія. Правда, попередні очільники міста не заважали, за що я їм дякую, але й не звертали увагу. Але це не є наша головна мета. Ми задоволені, коли клієнти виходять з наших закладів і усміхаються. Бо кругом стільки негативу, навіть включаєш телевізор, і там зомбують людей. А коли люди виходять від нас щасливі, то ми розуміємо, що робимо щось потрібне. Їжа – це одне з головних задоволень людини, адже їсти потрібно 3 рази на день. Колись один поляк сказав мені "Михайле, штани можна поміняти чи залатати, а їсти треба 3 рази».

- Розкажіть, будь ласка, про закордонні зйомки, які недавно відбувалися у ресторанах «Старий млин» та «Ковчег»?

Файне місто Тернопіль скоро лунатиме і з уст американців. До нас приїжджала знімальна група з Канади, на чолі з відомим ведучим програми «Кулінарний екстрім» Бобом Блумером. Вони знімали програму «World’s Weirdest Restaurants». У проекті Україну представляють всього кілька ресторанів з Києва, Львова та Тернополя. Далі знімальна група поїхала у Польшу, Великобританію та інші країни з метою показати найоригінальніші ресторани світу. Мені дуже сподобалася їхня робота, одразу відчутно професіоналів. Трьома камерами знімали кожен елемент і в «Ковчезі», і в «Старому млині», записували жваві цікаві коментарі, навчались танцювати та співати українські пісні. Навесні програма має вийти на екрани в Америці, ми також зможемо побачити відео в інтернеті, або по кабельному ТВ. Як це буде виглядати – не знаю, але на фоні того, що ми бачили, я думаю вони зроблять хорошу програму. Я подарував ведучому та продюсеру програми дві сорочки з колекції Борщівських вишиванок. Вони навіть не хотіли їх скидати, поїхали в них.

- Зараз усіх хвилює кінець світу. Скажіть, чи зможе Ваш ковчег піднятися на воду, або стати бункером?

Залежно від чого рятувати (сміється). Загалом, задум «Ковчега» поєднує ідею спасіння світу органічною їжею, а також просвітницьку роботу. Ми виставили колекцію борщівських вишиванок і колекцію ткацьких виробів наших пращурів, які Ви можете побачити на третьому поверсі у «Ковчезі». Ткацькі станки зараз рідкість, втрачена технологія ткацтва із конопляного полотна і немає жінок, які вміють це робити. В міру своїх можливостей, ми хочемо відродити це ремесло. На мою думку, кінець світу – це нагнітання, яке йде в суспільство. В слов’янській культурі немає фатальності. Я на одному з форумів запропонував змінити початок нашого гімну: "Ще не вмерла України і слава, і воля". Не можна співати так. Треба співати: "Вже воскресла України і слава, і воля". Але я думаю, цей кінець світу нічого поганого для України не принесе. Ми впевнено дивимося в завтрашній день і будуємо плани на наступний рік.

На фото: інтер’єр ресторану "Ковчег".

Михайло Мельничук, Світлана Чихарівська
Всі статті автора

Інтерв’ю

Якщо ви помітили помилку, будь ласка, виділіть неправильний текст та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо, що робите нас кращими.


Коментарі

Будь ласка, не пишіть повідомлення, що містять образливі і нецензурні вислови, заклики до міжрелігійної, міжнаціональної та міжрасової ворожнечі. Такі коментарі будуть видалені.


Вибір редакції

Бер
27
У чому різниця між просеко та шампанським

Просеко та шампанське — два популярних види ігристих вин, які часто асоціюються зі святковими подіями та особливими випадками. Мають спільні характеристики, які роблять їх досить схожими, але водночас різними. Кожен напій може похвалитися власними особливостями.

Бер
18
Наукова установа в Тернополі проводить збір книг для Херсону

З нагоди відзначення 210-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка та з метою поповнення бібліотечних фондів, формування книжкових поличок в укриттях та наповнити книжкові полиці в Херсонській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.

Лют
19
Які перспективи освіти в Україні в майбутньому?

Мати можливість планувати далі, аніж на наступні декілька місяців – це велика розкіш для середньостатистичного українця, який перебуває в режимі виживання, боротьби та невизначеності. Але є багато соціальних сфер, які під впливом війни починають змінюватися вже сьогодні. І чи будемо ми готові до нових реалій, коли ці зміни заведуть нас у глухий кут і вимагатимуть термінових реформ? Наприклад, яким ви бачите майбутнє української освіти, яка напряму залежить від народжуваності дітей? В 2000-х роках ми досягли відносної стабільності у своєму економічному та політичному розвитку. Саме завдяки цьому внормувалося і питання народжуваності. З ростом рівня життя зросла і народжуваність, яка в 2012 році досягла позначки в 520 тисяч немовлят.

Реклама

НОВІ КОМЕНТАРІ


parkovka.ua

Зроблено web-студією